Понад €120 млн і екстрадиція: що відбувається зі справою польського громадянина у Львові
Історія польського громадянина Броніслава Дембни поєднала одразу кілька складних тем: міжнародний розшук, процедуру екстрадиції, судові рішення щодо запобіжного заходу та конкурс на посаду судді апеляційної інстанції.
За наданими матеріалами, польські правоохоронні органи розшукують Дембни з 2017 року у зв’язку зі справами, що стосуються податкових злочинів, підроблення документів та відмивання коштів. У матеріалах також фігурує сума понад 120 млн євро заявлених збитків польському бюджету.
У лютому 2026 року чоловіка затримали у Львові.
Після проходження української екстрадиційної процедури було ухвалено рішення про його видачу Польщі. Однак фактична передача особи польській стороні досі не відбулася.
Ключовим елементом цієї історії стали рішення українських судів щодо того, де і на яких умовах Дембни має перебувати до завершення процедури.
Від екстрадиційного арешту до особистого зобов’язання
За матеріалами, наданими для цієї публікації, спочатку щодо Дембни було застосовано екстрадиційний арешт.
Це рішення ухвалював Франківський районний суд Львова, а Львівський апеляційний суд залишив його в силі.
Далі справа перейшла до Галицького районного суду Львова.
9 квітня 2026 року суд звільнив Дембни із СІЗО, хоча правоохоронці просили продовжити екстрадиційний арешт ще на 60 діб.
Наступним етапом став домашній арешт.
А вже 1 червня суд скасував і його, залишивши щодо чоловіка лише особисте зобов’язання.
Таким чином, послідовність запобіжних заходів, наведена у матеріалах справи, виглядає так:
екстрадиційний арешт → домашній арешт → особисте зобов’язання.
При цьому саме рішення про видачу Польщі, за наданими матеріалами, не було скасоване.
Ця різниця принципова: питання екстрадиції та питання запобіжного заходу є пов’язаними, але юридично не тотожними.
11 вересня: правоохоронці знову попросили про екстрадиційний арешт
У вересні правоохоронні органи знову звернулися до суду з проханням застосувати екстрадиційний арешт.
Мета такого клопотання, за наведеними матеріалами, полягала у забезпеченні фактичної передачі Дембни польській стороні.
11 вересня 2026 року суд знову відмовив у застосуванні екстрадиційного арешту.
Саме ця обставина і створює головне питання всієї історії.
Якщо українська держава вже ухвалила рішення про видачу особи іншій державі, але людина при цьому не перебуває під вартою, виникає практичне питання: яким чином забезпечується її фактична передача?
Це не означає автоматично, що особа обов’язково зникне або ухилятиметься від передачі. Але саме ризик невиконання рішення про видачу є тим питанням, яке правоохоронні органи намагаються враховувати під час обрання запобіжного заходу.
Чому в цій історії важливий саме Галицький районний суд
Ключові рішення на наступних етапах справи, за наданою інформацією, ухвалював суддя Віталій Стрельбицький.
Галицький районний суд міста Львова є судом першої інстанції. Офіційний сайт суду підтверджує його статус та оприлюднює інформацію про роботу суду й судові справи.
Водночас відкриті бази судових проваджень підтверджують, що Стрельбицький Віталій Вікторович є суддею Галицького районного суду Львова та розглядав кримінальні провадження, зокрема у справі №461/728/22.
Саме тому питання його професійної діяльності стало частиною ширшого суспільного обговорення.
Суддя, який претендує на роботу в апеляції
Є ще одна обставина, яка додає справі суспільного значення.
4 серпня 2026 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України рекомендувала Віталія Стрельбицького для призначення суддею Львівського апеляційного суду. Це офіційно зазначено у повідомленні ВККСУ про результати конкурсу.
У документах ВККСУ зазначено, що Стрельбицький брав участь у конкурсі на вакантні посади суддів апеляційних загальних судів та пройшов кваліфікаційне оцінювання.
На сторінці ВККСУ щодо конкурсу до Львівського апеляційного суду також зазначений результат Стрельбицького: 729,7 бала, а рекомендація датована 4 серпня 2026 року.
Отже, станом на серпень 2026 року йдеться саме про рекомендацію ВККС, а не про вже здійснене призначення на посаду в апеляційному суді.
Що ВККС розглядала у матеріалах щодо доброчесності
Кваліфікаційне оцінювання Стрельбицького не проходило без зауважень.
У матеріалах ВККС наведена інформація Громадської ради доброчесності щодо низки обставин із професійної діяльності кандидата та його майнових декларацій.
Зокрема, у документах згадується практика ухвалення рішень у справах за статтею 130 КУпАП. Кандидат надав ВККС власні пояснення щодо мотивів ухвалення відповідних рішень.
Окремо в документах розглядається питання вартості автомобіля Daihatsu Terios 2007 року випуску, який дружина судді придбала у 2014 році за 50 тисяч гривень. ГРД звертала увагу на різницю між цією сумою та цінами в архівних оголошеннях, а кандидат пояснював вартість станом автомобіля, його вік, експлуатацію та значний пробіг.
Важливо: сам факт розгляду таких питань ВККС не означає встановлення недоброчесності.
За результатами кваліфікаційного оцінювання Комісія рекомендувала Стрельбицького для призначення до Львівського апеляційного суду.
ГРД і ВККС: що саме було встановлено
Тут важливо розділяти позиції різних органів.
Громадська рада доброчесності може надавати Комісії інформацію та висновки щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.
ВККС проводить власне кваліфікаційне оцінювання та приймає відповідне рішення.
У нинішньому конкурсі щодо Стрельбицького ВККС досліджувала матеріали досьє, інформацію ГРД, пояснення кандидата та результати співбесіди.
За підсумком процедури Комісія не визнала його таким, що не відповідає встановленим критеріям, і надала рекомендацію для призначення.
Тобто твердження про те, що «ВККС встановила недоброчесність судді», було б некоректним. Документи Комісії цього не підтверджують.
Тепер до цієї історії додається екстрадиційна справа
Саме тут дві окремі історії перетинаються.
З одного боку, є процедура призначення судді до апеляційної інстанції, в межах якої ВККС досліджувала професійну діяльність та майнові питання кандидата.
З іншого боку, є конкретне кримінально-правове та міжнародне питання: забезпечення можливої передачі громадянина Польщі польській стороні після ухвалення рішення про екстрадицію.
Важливо не змішувати ці два процеси.
Рішення судді у конкретній справі саме по собі не є доказом його недоброчесності. Аналогічно, рекомендація ВККС не означає, що кожне окреме судове рішення кандидата автоматично відповідає або не відповідає суспільним очікуванням.
Ці питання мають оцінюватися окремо та на підставі документів.
Що буде, якщо особа не з’явиться для фактичної екстрадиції?
Це одне з центральних питань, яке виникає після останнього судового рішення.
Якщо рішення про видачу залишається чинним, держава має забезпечити виконання відповідної процедури у межах законодавства.
Водночас саме по собі перебування особи не під вартою ще не означає, що вона обов’язково ухилятиметься від передачі.
Тому коректніше ставити питання не як твердження про неминуче зникнення, а як питання до механізму забезпечення виконання рішення про екстрадицію:
хто і яким чином гарантує фактичну передачу особи іншій державі, якщо суд не застосовує екстрадиційний арешт?
Відповідь на нього має випливати не з політичних оцінок, а з конкретних норм кримінального процесуального законодавства та рішень компетентних органів.
Чому справа важлива для українсько-польської правової співпраці
Екстрадиція є одним із механізмів міжнародної правової допомоги.
Україна та Польща мають розгалужену систему співпраці у кримінальних провадженнях. У таких справах важливими є не лише рішення про видачу, а й фактичне виконання всіх процесуальних дій, необхідних для передачі особи.
Тому ситуація, коли рішення про екстрадицію залишається чинним, але особа не перебуває під екстрадиційним арештом, має значення не лише для конкретного провадження.
Вона стосується ширшого питання: наскільки ефективно українська система може забезпечувати виконання власних рішень у міжнародних кримінальних справах.
Що відомо на цей момент
Станом на вересень 2026 року у відкритих офіційних матеріалах, які вдалося перевірити, підтверджується таке:
- Віталій Стрельбицький є суддею Галицького районного суду Львова.
- У серпні 2026 року ВККС надала йому рекомендацію для призначення суддею Львівського апеляційного суду.
- ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання досліджувала, зокрема, інформацію ГРД щодо практики кандидата у справах за ст. 130 КУпАП та питання вартості автомобіля дружини.
- У судових базах є кримінальні провадження, де Стрельбицький зазначений як суддя Галицького районного суду.
- Водночас конкретні деталі екстрадиційної справи Дембни, наведені вище за датами 9 квітня, 1 червня та 11 вересня 2026 року, потребують окремого підтвердження текстами відповідних судових ухвал перед публікацією як встановлених фактів.
Питання, які залишаються відкритими
Історія має кілька рівнів, які варто розглядати окремо.
Перше: яким є точний юридичний статус рішення про екстрадицію та чи набрало воно остаточної чинності?
Друге: на яких саме підставах суд 11 вересня 2026 року відмовив у застосуванні екстрадиційного арешту?
Третє: які гарантії фактичної передачі особи Польщі діють за відсутності тримання під вартою?
Четверте: чи буде оскаржено останню ухвалу суду та яке рішення ухвалить апеляційна інстанція?
П’яте: як Вища рада правосуддя оцінюватиме сукупність інформації, якщо питання щодо кар’єри судді Стрельбицького надійде до її розгляду?
Ці питання потребують відповідей із документів, а не припущень.
Висновок
У цій історії перетнулися міжнародний розшук, екстрадиційна процедура, судові рішення щодо запобіжного заходу та кар’єрна процедура кандидата на посаду судді апеляційного суду.
Окремо кожна з цих процедур має власні правила. Але їхній перетин робить справу суспільно значущою.
Ключове питання зараз полягає не в тому, щоб наперед оцінити будь-кого з учасників процесу, а в тому, чи буде забезпечено виконання чинного рішення про екстрадицію та наскільки прозоро компетентні органи пояснять суспільству підстави своїх рішень.
Саме документи судів, позиції сторін та рішення органів суддівського врядування мають дати відповідь на ці питання.